Межі територіальної громади не можуть встановлюватися у спосіб, що призводить до накладення меж суміжних громад

Межі територіальної громади не можуть встановлюватися у спосіб, що призводить до накладення меж суміжних громад

 

Мар’янівська селищна рада звернулася з позовом до Горохівської міської ради та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання протиправним і скасування рішення Горохівської міської ради від 05 вересня 2024 року № 39-14/2024 «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж території Горохівської міської територіальної громади» та про зобов’язання Держгеокадастру скасувати внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі Горохівської міської територіальної громади. Позивач зазначав, що проєкт землеустрою щодо встановлення меж території Горохівської громади не був погоджений Мар’янівською селищною радою, а внаслідок затвердження цього проєкту до складу Горохівської громади фактично включено земельні ділянки, які входять до території Мар’янівської територіальної громади, зокрема ділянки, на яких розташовані Товариство та Комунальне підприємство.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 18 червня 2025 року відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив із того, що Горохівська територіальна громада не є тотожною місту Горохів як адміністративно-територіальній одиниці, а оскаржуваним рішенням затверджено межі саме території Горохівської територіальної громади. На думку суду, позивач не довів, що рішенням Горохівської міської ради змінено межі міста Горохів.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 жовтня 2025 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки у 1991 році не були частиною міста Горохова, а процедура встановлення чи зміни меж міста Горохів не була завершена, оскільки Верховна Рада України не приймала відповідної постанови у порядку статті 174 Земельного кодексу України. Також апеляційний суд зазначив, що Горохівська міська рада не мала повноважень затверджувати проєкт землеустрою щодо встановлення меж Горохівської територіальної громади за відсутності погодження такого проєкту із Мар’янівською селищною радою.

Горохівська міська рада подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду. Скаржник зазначав, що на момент прийняття рішення від 05 вересня 2024 року Мар’янівська селищна рада не надала відмови у погодженні проєкту землеустрою, яка відповідала б вимогам частини сьомої статті 186 Земельного кодексу України, а лист від 15 жовтня 2024 року мав лише інформаційний характер. Також Горохівська міська рада вважала, що її рішення не є нормативно-правовим актом, позов подано з пропуском тримісячного строку, а ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області є неналежним відповідачем щодо скасування відомостей у Державному земельному кадастрі.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Горохівської міської ради без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - без змін. Суд погодився з висновком про протиправність рішення Горохівської міської ради від 05 вересня 2024 року № 39-14/2024 та про необхідність зобов’язання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області скасувати відомості, внесені до Державного земельного кадастру про межі Горохівської міської територіальної громади. Верховний Суд виходив із того, що оскаржуване рішення та державна реєстрація встановлених меж територіальної громади призвели до розташування спірних земельних ділянок у межах декількох територіальних громад.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував положення статей 7, 19, 140 Конституції України, статей 2, 4, 77, 122, 242, 264, 328, 341, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 174, 186 Земельного кодексу України, статей 26, 59, 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, статті 46-1 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV, частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI. Суд також урахував Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, практику Верховного Суду, викладену у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 712/8985/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 461/7577/16-а, від 05 липня 2023 року у справі № 380/15396/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 640/26236/19, від 06 серпня 2025 року у справі № 580/6934/24, а також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, пункт 71, і «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, пункт 61.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки: 

1.     Затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж території територіальної громади у порядку статті 46-1 Закону України «Про землеустрій» не є тотожним встановленню або зміні меж міста, села чи селища як адміністративно-територіальних одиниць у порядку статті 174 Земельного кодексу України. Таке затвердження має самостійне правове значення - визначення просторових меж здійснення місцевого самоврядування, однак не може приховано змінювати меж адміністративно-територіальних одиниць або призводити до розташування сформованої земельної ділянки в межах декількох територіальних громад.

2.     Проєкти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад підлягають погодженню сільськими, селищними, міськими радами суміжних територіальних громад. Чинна на час виникнення спору редакція Земельного кодексу України не передбачала “мовчазної згоди” суміжної ради у разі ненадання нею відповіді у десятиденний строк. Тому відсутність відповіді суміжної ради не могла вважатися погодженням проєкту землеустрою або завершенням процедури погодження.

3.     Непідтримання депутатами суміжної ради проєкту рішення про погодження проєкту землеустрою не є тотожним ані погодженню такого проєкту, ані мотивованій відмові у його погодженні в розумінні частини сьомої статті 186 Земельного кодексу України. Однак навіть за відсутності формальної відмови суміжної ради орган місцевого самоврядування, який затверджує проєкт землеустрою, не звільняється від обов’язку дотримуватися заборони, встановленої частиною другою статті 46-1 Закону України «Про землеустрій», і не має права встановлювати межі території громади у спосіб, що призводить до накладення меж із суміжною територіальною громадою.

4.     Рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проєкту землеустрою щодо встановлення меж території територіальної громади має нормативний характер, оскільки визначає територію, у межах якої громада здійснює повноваження щодо вирішення питань місцевого значення, породжує правові наслідки для невизначеного кола осіб і діє безстроково до прийняття нового рішення про зміну меж. Внесення відомостей до Державного земельного кадастру є технічною процедурою, а не вичерпанням правової дії такого рішення, тому воно може бути оскаржене протягом усього строку його чинності.

5.     Верховний Суд також зазначив, що належним відповідачем за вимогою про скасування внесених до Державного земельного кадастру відомостей є державний кадастровий реєстратор того територіального органу Держгеокадастру, який здійснив відповідну реєстраційну дію, незалежно від розташування території громади. Оскільки відомості про межі Горохівської територіальної громади були внесені до Державного земельного кадастру саме ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області за принципом екстериторіальності, цей орган є належним відповідачем у частині позовних вимог про скасування відповідних відомостей.

 

Постанова Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 140/1916/25 (адміністративне провадження № К/990/48007/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136180288