Конституційний Суд зобов’язаний “калібрувати” темпоральну дію своїх рішень аби не призводити до порушень одних конституційних принципів за рахунок захисту інших (КС Італії)

Рішення Конституційного Суду Італії від 13.01.2015 року

 

Предметом оскарження в цій справі був податковий закон який, як стверджувалось, встановлював дискримінаційні ставки податків для підприємств окремих секторів економіки. КС підтримав подання і визнав закон неконституційним.
Під час розгляду справи перед Конституційним Судом постав спір про дію цього рішення у часі.

Конституційний Суд вказує, що його завдання бути гарантом Конституції і це зобов’язує Суд утримуватись від визнання законів неконституційними у спосіб, який парадоксальним чином призводив би до наслідків ще більш несумісних із Конституцією, аніж до яких призводить оскаржуване в Суді законодавство. Для досягнення цієї цілі Конституційний Суд зобов’язаний "калібрувати" свої рішення в частині темпоральної їх дії таким чином, щоб захист одного конституційного принципу не призводив до порушення іншого.

Посилаючись на свої попередні рішення (1966, 1967 і 1970 років!) Суд вказує, що хоча за загальним принципом рішення КС Італії про неконституційність законів мають ретроактивну дію, проте така дія їх в часі може підлягати обмеженням.
Так, по-перше, для Суду "очевидно", що рішення про неконституційність законів не можуть мати ретроактивну дію щодо юридичних ситуацій, які є незворотніми, або щодо відносин, які завершились/склались (ориг. "concluded"). Інакший підхід був би порушенням принципу правової визначеності. З цього слідує, що принцип ретроактивності дії рішень Конституційного Суду застосовується тільки до тих правовідносин, які тривають (зокрема лише до невирішених остаточно судових справ).
Більше того, оскільки це темпоральне обмеження дії в часі рішення Конституційного Суду витікає із необхідності дотримання принципу правової визначеності, то Суд зобов’язаний в кожному окремому випадку зважувати можливі наслідки своїх рішень і застосовувати додаткові темпоральні обмеження. Це також слідує з того, що на КС покладено завдання здійснювати "системний і не фрагментований" захист Конституції, а отже Суд повинен уникати ситуацій, коли певне конституційне право буде набувати домінуючого характеру. Вимога уникнення таких ситуацій потребує від Суду пошуку балансу між всіма конституційними правами.

З наведеного слідує, що обмеження на ретроактивну дію рішень Конституційного Суду мають відповідати одночасно двом критеріям:
1) існує один чи декілька конституційних принципів, які слід захистити від можливості їх порушення шляхом ретроактивної дії рішення;
2) заборона на ретроактивну дію має бути введена рівно в тій мірі, в якій це необхідно для захисту цих конституційних принципів (тобто, вона має бути пропорційною).

Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що ретроактивна дія рішення про визнання неконституційним спірного податкового закону серйозно порушить збалансованість бюджету як вимоги, яка передбачена статтею 81 Конституції. Ретроактивна дія цього рішення призвела б до повернення сплачених податків і такого розбалансування бюджету, яке потягло б за собою потребу суттєвих законодавчих бюджетних коректив. Це, в свою чергу, призвело б до невиправданого перерозподілу суспільних благ та порушення вимог соціальної солідарності, закладених в статтях 2-3 Конституції. 
Більше того, ретроактивна дія цього рішення могла навпаки призвести до ще більшої дискримінації в сфері оподаткування.
Виходячи з цього, оскаржене законодавство визнане неконституційним і втрачає чинність з дня опублікування рішення.

Прикметно, що звернення у цій справі було подано до Конституційного Суду 26.03.2011 року - тобто він вирішував справу чотири роки.