Окрема думка судді в іншій справі сама по собі не свідчить про його упередженість

Окрема думка судді в іншій справі сама по собі не свідчить про його упередженість

Представник позивача заявив відвід головуючому судді у справі про оскарження Указу Президента України щодо застосування персональних санкцій. Підставою для відводу стало те, що цей суддя раніше входив до складу Верховного Суду в іншій справі щодо того самого Указу Президента України та виклав окрему думку з питань меж судового контролю за санкційними рішеннями.

На переконання заявника, сформульована суддею правова позиція могла викликати у стороннього спостерігача сумнів у його здатності неупереджено розглянути іншу справу, пов’язану з оскарженням того самого Указу Президента України.

Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про відвід. Суд установив, що наведені заявником доводи ґрунтуються виключно на незгоді з правовою позицією, висловленою суддею в окремій думці в іншому провадженні, та на припущенні про можливий вплив цієї позиції на результат поточної справи.

Мотивуючи ухвалу, Верховний Суд застосував статті 34, 36, 39 і 40 Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 15 Кодексу суддівської етики, Коментар до Кодексу суддівської етики, затверджений рішенням Ради суддів України від 2 березня 2026 року № 14, а також пункт 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів і коментарі до них.

Суд урахував практику Європейського суду з прав людини у справах «Білуха проти України», Fey v. Austria, Wettstein v. Switzerland, Pullar v. the United Kingdom, Sytnyk v. Ukraine, Jóhannes Baldursson and Birkir Kristinsson v. Iceland, Mlinarević v. Croatia та Suren Antonyan v. Armenia щодо суб’єктивного й об’єктивного критеріїв безсторонності суду.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1. Неупередженість судді оцінюється за суб’єктивним та об’єктивним критеріями. За суб’єктивним критерієм особиста безсторонність судді презюмується, доки не доведено протилежне. За об’єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують конкретні зовнішні обставини, здатні породити в об’єктивного та поінформованого спостерігача обґрунтовані сумніви щодо безсторонності судді.

2. Відповідно до частини четвертої статті 36 КАС України рішення або окрема думка судді в інших справах, а також публічно висловлена думка щодо юридичного питання не можуть бути підставою для відводу. Це правило діє і тоді, коли інша справа стосується подібних правовідносин або оскарження того самого нормативного чи індивідуального акта.

3. Окрема думка є процесуальною гарантією незалежності судді та формою правового аргументування в конкретній справі. Вона відображає незгоду судді з рішенням більшості або його власне бачення правових питань, але сама по собі не підтверджує особистої заінтересованості, негативного ставлення до учасників іншої справи чи неможливості оцінити її обставини індивідуально.

4. Наявність у судді сформованого правового підходу до певної категорії спорів не тотожна упередженості. Для відводу необхідні конкретні факти, що свідчать, зокрема, про особисту заінтересованість судді, його родинні, майнові, професійні, фінансові, політико-інституційні або інші позапроцесуальні зв’язки з учасниками справи чи про конкретні прояви упередженого ставлення.

5. Припущення та суб’єктивні побоювання учасника справи, не підтверджені належними доказами, не є достатніми для відводу. Позиція заявника має значення, однак вирішальним є те, чи є відповідні сумніви об’єктивно обґрунтованими.

6. Якщо заява про відвід надійшла пізніше ніж за три робочі дні до наступного судового засідання, вона не передається іншому судді, а вирішується судом, який розглядає справу. Крім того, заява, подана після встановленого строку, допускається лише у виняткових випадках, коли заявник об’єктивно не міг знати про відповідну підставу раніше.

Ухвала Верховного Суду від 15 червня 2026 року у справі № 9901/281/21 (адміністративне провадження № П/9901/281/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137444509