Регулювання обороту С/Г земель має базуватись на принципі поваги до приватної власності (Конституційний Суд Хорватії)

Рішення Конституційного Суду Хорватії від 30.03.2011 року щодо земельної реформи

 

До прийняття оскарженого в цій справі закону оборот С/Г земель ніяк не регулювався. Оскаржений закон запровадив таке регулювання в ряді питань. Серед іншого оскаржений закон також встановлював обмеження на продаж С/Г земель приватної власності. Передбачалось, що така земля, у разі перевищення нею певного розміру, може бути продана виключно через земельні торги (аукціони), тобто без можливості продажу її через пряму угоду між власником і покупцем. Продаж землі на аукціоні контролює Агрокультурне земельне агентство, яке також може бути покупцем цієї землі.
Крім цього, органи місцевого самоврядування отримували повноваження примусово передавати в оренду на строк до 10 років через тендер С/Г землі приватної власності у разі, якщо:
1) власник не використовує землю протягом декількох років (або якщо використовує без дотримання агрокультурних норм);
2) земля протягом декількох років заростала рослинністю (чагарники).
Орендну плату в такому разі отримує власник, але якщо він невідомий і його не вдалось розшукати - зараховуються до бюджету через рік з дня отримання.

У зверненні до Конституційного Суду вказувалось, що цей закон порушує права володіння і власності власників С/Г земель. Уряд в свою чергу заперечував тим, що С/Г землі мають особливе суспільне значення, а відповідно речові права на цю землю можуть обмежуватись. Крім цього, уряд стверджував, що легітимна мета закону полягає у підвищенні ефективності використання С/Г земель (при цьому держава володіє 33% земель, а 67% С/Г земель в Хорватії перебувають у приватній власності).

Конституційний Суд в цілому погоджується, що С/Г землі є об’єктом суспільного інтересу, а тому як об’єкт власності можуть підлягати особливому законодавчому регулюванню, зокрема і через те, що в силу природніх факторів обсяг С/Г земель може тільки зменшуватись, тобто це невідновний актив. Проте за позицією Суду оскаржений закон все рівно суперечить Конституції по всім оскарженим пунктам. 
По-перше, щодо земель "які використовуються без дотримання агрокультурних норм" втручання шляхом примусової передачі їх в оренду є надмірним, оскільки існують інші менш обмежувальні способи досягнення поставленої цілі. Оскаржений закон також не враховує індивідуальні можливості кожного конкретного власника землі здійснювати її використання з дотриманням норм. По-друге, закон також допускає примусову оренду землі у разі, якщо вона не використовувалась належним чином і до набрання ним чинності. Оскільки власник землі не може вплинути на події минулого, то застосування до нього обмежень з цих підстав є непропорційним.
Найбільш суттєвим аспектом неконституційності оскарженого закону, на думку Суду, є саме примусовість втручання у права власності. Так, Суд зазначає, що (дослівно за смислом) "у правовій державі неприпустимо запроваджувати примусові заходи щодо позбавлення власника його власності на довгий період часу без ефективних засобів захисту від такого втручання" (передаємо привіть земельному мораторію в Україні!).

Суд також зазначає, що за оскаржуваним законом тимчасове позбавлення власника землі його права володіння землею не є безоплатним, адже він отримує орендну плату. Проте закон не передбачає вимоги, щоб ця орендна плата відповідала ринковим і справедливим розмірам, тобто загалом закон допускає ситуацію, коли земля буде передана примусово в оренду на неринкових умовах. Отже, такий спосіб компенсації недостатній для досягнення пропорційності втручання у права власника землі.

Що стосується обов’язку продавати землю через аукціон, то Суд зазначає, що це однозначно є втручанням у право власності - адже власник позбавляється можливості самостійно укладати пряму угоду про продаж землі і можливості самостійно визначати особу покупця. Згідно із оскарженим законом проведення земельного аукціону є виключним повноваженням Агрокультурного земельного агентства, а позиція самого власника землі ніяким чином не враховується: агентство самостійно визначає покупця земельної ділянки і має право "першої відмови" (тобто на власний розсуд може відмовити в продажі землі першому покупцю). Фактично в ході такої процедури власник землі буде зобов’язаний укласти договір з тією особою, на яку вкаже агентство (хоча це все ще особа, яка запропонує найкращу ціну).
Таке обмеження, на думку Суду, не є "необхідним у демократичному суспільстві" і порушує права власника.

Разом із цим, на переконання Конституційного Суду загалом механізм аукціону переслідує легітимну мету: згідно із оскарженим законом Агентство має право викупати запропоновану на продаж С/Г землю, при цьому бюджет передбачає фінансування Агенства для купівлі ним землі. Конституційний Суд зазначає, що запропонований в законі механізм передбачає, що в результаті через якийсь час вся приватна С/Г земля в Хорватії буде консолідована і повернеться у власність держави шляхом її поступового викупу Агентством. Ця ціль є легітимною і слугує суспільним інтересам, але має досягатись менш жорсткими заходами.