Верховний Суд: Міністерство юстиції є правонаступником МВС у сфері соціального захисту колишніх працівників пенітенціарної системи

У касаційному провадженні Верховного Суду перебувала адміністративна справа за позовом колишнього працівника органів внутрішніх справ до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та Міністерства юстиції України. Предметом спору була протиправна бездіяльність відомств щодо непризначення одноразової грошової допомоги у зв’язку зі встановленням позивачу ІІ групи інвалідності.   

Судами було встановлено, що позивач проходив службу в установі виконання покарань, яка на момент його звільнення у 1997 році перебувала у структурі МВС України. У 2010 році йому було встановлено ІІ групу інвалідності безстроково внаслідок травми, пов’язаної з виконанням службових обов’язків. Попри те, що профільна комісія Департаменту Мін'юсту спочатку визнала право позивача на допомогу, Міністерство юстиції згодом повернуло матеріали на доопрацювання, а позивачу рекомендували звернутися до органів МВС, оскільки він звільнявся саме з їхньої структури.   

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили частково. Вони виходили з того, що позивач набув право на допомогу відповідно до Порядку № 707, чинного на момент встановлення інвалідності, а Міністерство юстиції, як правонаступник функцій ліквідованої Державної пенітенціарної служби, є належним суб’єктом для розгляду такої заяви.   Верховний Суд не погодився з аргументами касаційної скарги Міністерства юстиції та залишив рішення судів нижчих інстанцій без змін. 

Суд підкреслив, що в Україні відбувся безперервний процес інституційного правонаступництва у сфері виконання кримінальних покарань: від відповідних управлінь МВС через Державний департамент та Пенітенціарну службу до сучасного Департаменту Міністерства юстиції України. Оскільки Міністерство юстиції є правонаступником у частині реалізації державної політики у сфері виконання покарань, саме воно несе відповідальність за соціальне забезпечення осіб, які проходили службу в цих установах.   

У цій справі Верховний Суд сформулював такі правові висновки:  

1.     Принцип безперервності правонаступництва: держава не може уникати виконання своїх позитивних обов’язків щодо соціального захисту громадян, посилаючись на внутрішні організаційні зміни чи реорганізацію міністерств. У разі ліквідації чи реформування органу обов’язки переходять до того суб’єкта, якому передано відповідні управлінські функції.

2.     Дія закону в часі: право на отримання одноразової грошової допомоги та її розмір визначаються законодавством, чинним на момент встановлення особі групи інвалідності. У цій справі це Порядок № 707, який продовжує регулювати правовідносини, що виникли до 2015 року.

3.     Процедурна правомірність: уповноважений орган виконавчої влади зобов’язаний за результатами розгляду заяви прийняти остаточне рішення — про призначення допомоги або про відмову у її призначенні. Повернення документів на «доопрацювання» без ухвалення рішення по суті є формою протиправної бездіяльності.   

Постанова Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 240/5266/24 (адміністративне провадження № К/990/51143/24) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/128776572