Зміна судової практики не може бути підставою для перегляду остаточних судових рішень (Конституційний Суд Італії)

Рішення Конституційного Суду Італії від 08.10.2012 року

 

Справа розпочата за зверненням суду міста Турин щодо неконституційності норми Кримінального процесуального кодексу якою передбачені підстави для перегляду остаточного вироку.
Туринський суд зазначає, що на його думку оскаржувана норма неконституційна в тій мірі, в якій вона не дозволяє перегляд обвинувальних вироків у разі зміни судової практики в спосіб, який фактично призводить до декриміналізації певного діяння. Річ про ситуації, коли внаслідок подальшої зміни судової практики Об’єднана палата Касаційного суду змінює підхід до інтерпретації кримінальної норми і висловлює позицію, за існування якої раніше ухвалений обвинувальний вирок не був би ухвалений.
Туринський суд посилається на те, що в своїй практиці щодо статті 7 Конвенції ЄСПЛ зазначає, що "законність" кримінального обвинувачення включає аспекти не тільки змісту норми кримінального закону, але і практики його застосування. Відповідно, у практиці ЄСПЛ притягнення до кримінальної відповідальності може бути позбавлено елементу "законності" у разі непослідовної судової практики.
На думку Туринського суду з цієї тези слідує, що оскаржувана норма КПК суперечить загальновизнаному принципу зворотної дії в часі декриміналізуючого закону - оскільки судова практика є елементом "законності" відповідно до статті 7 Конвенції, то з урахуванням цього принципу більш лояльна до обвинуваченої особи судова практика також повинна мати зворотну в часі дію із декриміналізуючим ефектом.
При цьому неможливість перегляду вироків у таких ситуаціях, на думку Туринського суду, робить результат судового розгляду в кримінальному провадженні "випадковим": в співставних фактичних ситуаціях різні обвинувачені особи можуть отримати протилежні вироки суду виключно через різний порядок (графік) розгляду їх справ в часі. Тут мається на увазі, що особа, чия справа в силу випадкових факторів буде розглянута пізніше і з урахуванням нової судової практики Касаційного суду, буде перебувати в кращих умовах ніж особа, засуджена за старою судовою практикою.

Конституційний Суд визнав звернення безпідставним, а оспорювану норму конституційною.
Конституційний Суд відзначає, що в практиці ЄСПЛ щодо статті 7 Конвенції проблеми із "законністю" кримінального переслідування виникають тоді, коли зміна судової практики є непередбачуваною в тій мірі, в якій такі зміни будуть дозволяти стверджувати про недостатню "якість закону". Тобто тоді, коли неоднакова судова практика розвивається хаотично і протилежні судові рішення ухвалюються паралельно одне одному. Проте така практика ЄСПЛ не забороняє зміну національної судової практики як таку. Навпаки, позиції ЄСПЛ допускають розвиток, уточнення і повну зміну судової практики національних судів щодо застосування кримінального закону у разі, коли такі зміни будуть достатньо обґрунтовані.
Що стосується принципу зворотної в часі дії менш жорсткого кримінального закону, то КС відзначає, що конституційні принципи в Італії і практика ЄСПЛ вимагає, щоб особа була (або могла бути) розумно обізнаною про криміналізацію певного діяння для того, щоб вона мала можливість уникнути кримінальної відповідальності шляхом правомірної поведінки. Саме із цієї простої логіки слідує заборона на зворотне в часі застосування більш жорсткого кримінального закону – без існування такого принципу особа притягалась би до відповідальності за дії, які вона не могла розумно розцінювати як кримінально карані. Проте зворотна дія менш жорсткого закону не має нічого спільного з цими принципами, адже припускається, що на час ухвалення такого закону особа вже будучи повністю обізнаною про криміналізацію якогось діяння все ж вчинила злочин.
Конституційний Суд тут повторює свої позиції відповідно до яких за загальним правилом практика ЄСПЛ має враховуватись судами як "доповнююча" до конституційного регулювання в Італії, проте лише до тієї міри, доки така практика ЄСПЛ не буде вступати в суперечність із власне Конституцією Італії. В цьому аспекті КС відзначає, що за Конституцією Італії єдиним законодавчим органом є парламент, а тому зміна судової практики судами не може розглядатись як форма "законотворчості" через призму правових позицій ЄСПЛ, як про це стверджує Туринський суд. 
Більше того, рішення Касаційного суду, на відміну від закону, не мають зобов’язуючу для суду силу - будь-який суд в Італії має повноваження відступати від практики Касаційного суду у разі наведення відповідних міркувань. Відповідно є достатні відмінності між ухваленням декриміналізуючого закону і зміною судової практики щодо застосування кримінального закону.

Щодо неоднакового ставлення до осіб, чиї справи були розглянуті в різний час з ухваленням протилежних вироків (тобто коли більш пізній вирок ухвалюється із застосуванням більш лояльної позиції Касаційного суду), то Конституційний Суд зазначає, що ЄСПЛ вже вирішував таку проблему. В рішенні у справі "Perez Arias v. Spain" зазначалось, що принцип "res iudicata" в таких умовах буде переважаючим. Оскільки повага до остаточного судового рішення має більше юридичне значення, ніж принцип юридичної рівності (з перспективи неоднаковості судової практики), то зміна судової практики не повинна сама по собі тягнути необхідність перегляду раніше ухвалених остаточних судових рішень.