Держава зобов’язана захищати інститут сім’ї уникаючи дискримінації за ознакою орієнтації (Конституційний Суд Латвії)

Рішення Конституційного Суду Латвії від 12.11.2020 року

Справа за конституційною скаргою, в якій оскаржено положення закону про працю примірно наступного змісту: "батько дитини має право на 10-денну [оплачувану] відпустку після народження дитини, але не пізніше двох місяців після її народження".

Заявницею в цій справі є жінка із одностатевої пари партнер якої народила дитину і яка не змогла скористатись правом на вищевказану відпустку. В її наданні їй було відмовлено, оскільки, як вказується, за смислом оскарженої норми отримати відпустку може тільки "батько", що виключає можливість отримання її, по-перше, жінкою, а по-друге, партнером одностатевого шлюбу.
В скарзі вказувалось, що оспорена норма є дискримінаційною і встановлене нею обмеження не слугує кращим інтересам дитини.

Позиції залучених учасників примірно наступні (парламент, омбудсмен, юридичні університети, етс).
Ціллю оспореної норми було надання можливості батьку, по-перше, приймати участь в підтримці матері в самі перші дні після народження дитини, а по-друге, надання йому також можливості встановлювати емоційний зв’язок з дитиною в перші дні після її народження.
Статтею 110 Конституції Латвії передбачено обов’язок держави захищати "шлюб як союз чоловіка і жінки, сім’ю, батьків і дітей". Тому, на думку учасників справи, із цього положення у законодавця не виникає обов’язку захищати одностатеві шлюби так само, як і традиційні. Таке правове регулювання може бути змінено виключно шляхом внесення змін до Конституції.
Зауважено, що за міжнародними зобов’язаннями у Литви не існує обов’язку запроваджувати однакове регулювання законодавства про відпустки для різностатевих і одностатевих шлюбів. Так, вказується, що законодавством Європейського Союзу передбачено можливість надання аналогічної відпустки тільки "батьку". Також вказується, що із практики ЄСПЛ також не слідує беззаперечного обов’язку запроваджувати однакове регулювання одностатевих і традиційних шлюбів. За позицією ЄСПЛ еквівалентне регулювання таких шлюбів є політичним рішенням і, відповідно, національні органи мають широку свободу розсуду в цих питаннях.
Також зазначається, що ЄСПЛ у справі "Hallier and Others v France" не знайшов порушення статті 14 в майже аналогічній ситуації.

Позиція Конституційного Суду Латвії.
Суд наводить відповідні директиви ЄС і погоджується, що ані законодавство Європейського Союзу, ані практика ЄСПЛ не зобов’язують держави-учасниці ЄС та РЄ запроваджувати однакове юридичне визнання та регулювання традиційних і одностатевих шлюбів. Разом із цим Суд вказує, що Конвенція передбачає мінімальні гарантії прав і свобод людини, натомість із національної Конституції може витікати обов’язок держави захищати права і свободи на вищому рівні.
Суд підтримав позицію, що зі статті 110 Конституції не слідує обов’язку захищати одностатеві шлюби так само, як і традиційні. В той же час, Суд зазначає, що поняття "сім’ї", яке також згадане в цій статті, не вичерпується зв’язком, встановленим виключно через «шлюб як союз чоловіка і жінки». А так само це поняття не обмежується виключно юридичним чи біологічним зв’язком батьків і дитини. Оскільки Конституція встановлює обов’язок захищати кожну «сім’ю», то стаття 110 охоплює сім’ї, які не засновані на шлюбі, а також і одностатеві пари. Суд при цьому враховує, що за офіційною статистикою в Латвії тільки 62% дітей народжуються в юридично оформленому шлюбі.
Оскільки в ситуації, яка регулюється оспореною нормою закону, партнери одностатевої пари перебувають у порівняно тотожному становищі, в якому перебувають партнери і різностатевої пари, то неоднакове регулювання є дискримінаційним і суперечить статті 110 Конституції в частині, з якої слідує обов’язок держави захищати "сім’ю, батьків і дитину".

Порядок виконання рішення:
1. Конституційний Суд зазначає, що для імплементації його рішення вимагається проведення відповідних досліджень та змін в законодавстві, обговорення, етс, а тому Суд ухвалив, що оскаржена норма втрачає силу з 01 червня 2022 року.
2. Для заявниці конституційної скарги норма втрачає силу з дати порушення її прав (тобто ретроактивно).