Неприпустимість зупинення дії припису органу Держпраці як заходу забезпечення позову без доведення реальних і невідворотних наслідків

Неприпустимість зупинення дії припису органу Держпраці як заходу забезпечення позову без доведення реальних і невідворотних наслідків

 

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом про скасування припису Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Суть спору полягала у вимозі органу нагляду оформити трудові відносини з особою, яка, за твердженням інспектора, виконувала обов’язки продавця без належного оформлення. Позивач заперечував факт працевлаштування цієї особи, стверджуючи, що вона є працівником іншого суб’єкта господарювання, а виконання припису може мати ознаки примусової праці. Разом із позовом Товариство подало заяву про забезпечення позову, просячи зупинити дію припису до завершення розгляду справи.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою, яку підтримав Восьмий апеляційний адміністративний суд, задовольнив заяву про забезпечення позову. Суди вважали, що зупинення дії припису є необхідним для збереження існуючого становища та запобігання можливій шкоді правам позивача. На думку судів нижчих інстанцій, такий захід не вирішує спору по суті, а лише забезпечує ефективний захист на час судового розгляду.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу органу Держпраці, скасував попередні рішення та відмовив у забезпеченні позову. Суд дійшов висновку, що зупинення дії індивідуального акта, виданого у порядку державного нагляду, є екстраординарним заходом, який у цій справі було застосовано без належних підстав.

Обґрунтовуючи постанову, Верховний Суд зазначив, що забезпечення позову не може фактично підміняти собою рішення у справі. Зупинення обов’язку усунути порушення законодавства про працю надає позивачу той результат, якого він прагне досягти самим позовом, ще до дослідження всіх доказів. Суд наголосив, що гіпотетична можливість накладення штрафу в майбутньому не є невідворотною шкодою, оскільки фінансові ризики можуть бути компенсовані у разі перемоги позивача в основному спорі.

Мотиви Суду також базувалися на необхідності дотримання балансу між приватним інтересом бізнесу та публічним інтересом держави щодо захисту трудових прав громадян. Суд вказав на недопустимість передчасних висновків про «очевидну протиправність» акта лише на підставі аргументів позивача, оскільки це порушує принцип змагальності сторін. Питання про те, чи дійсно особа працювала на Товариство, має вирішуватися під час розгляду справи по суті, а не на стадії забезпечення позову.

Суд спирався на статтю 43 Конституції України, статті 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України, а також Кодекс законів про працю України. Було враховано Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист, які вимагають наявності значної шкоди та вагомих сумнівів у правомірності акта для вжиття таких заходів.

 

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.     Забезпечення позову шляхом зупинення дії припису органу державного нагляду (контролю) допускається лише за умови доведення реальних, невідворотних наслідків, які не можуть бути усунуті шляхом подальшого скасування штрафів чи відшкодування шкоди.

2.     Суд не може застосовувати заходи забезпечення позову, які фактично підміняють собою остаточне рішення у справі та звільняють суб’єкта господарювання від виконання законних вимог контролюючого органу до моменту встановлення їх протиправності.

3.     Доводи про об’єктивну неможливість виконання припису через відмову особи від працевлаштування або відсутність трудових відносин стосуються суті спору і не можуть слугувати самостійною підставою для забезпечення позову, оскільки вимагають повної перевірки під час розгляду справи по суті.

 

Постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року у справі № 380/9861/25 (адміністративне провадження № К/990/34153/25) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/130817348