Повторно прийнятий неконституційний закон не є підґрунтям для набуття легітимних очікувань і підлягає визнанню антиконституційним (нікчемним) зі зворотною дією в часі рішення Конституційного Суду (Конституційний Суд Литви)

Рішення Конституційного Суду Литви від 19.05.2021 року

За обставинами справи, в 2012 році було ухвалено закон про банкрутство, який передбачав, що у разі визнання фізичної особи банкрутом вимоги щодо стягнення шкоди, завданої вчиненим нею кримінальним правопорушенням, вважаються погашеними (за виключенням окремих випадків, зокрема у разі завдання шкоди життю і здоров’ю).

Конституційний Суд у рішенні від 19.05.2017 року визнав цю норму закону неконституційною зазначивши, що стаття 30 Конституції, яка гарантує особі право на відшкодування завданої їй шкоди, зобов’язує законодавця утриматись від запровадження такого нормативно-правового регулювання, яке дозволяє звільнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від обов’язку повністю відшкодувати шкоду, завдану таким правопорушенням.

17.05.2018 року Сейм (парламент) ухвалив зміни до спірного закону на виконання цього рішення Конституційного Суду яким було передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, не підлягає списанню у разі визнання фізичної особи банкрутом. Таким чином, рішення Конституційного Суду було виконано.

Проте вже 13.06.2019 року було ухвалено нові зміни відповідно до яких знову передбачалось, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, підлягає списанню при визнанні особи банкрутом - таке регулювання, в цілому, повторювало те, яке було визнано неконституційним в рішенні Суду від 19.05.2017 року.

Вирішуючи питання про конституційність нового закону Конституційний Суд зазначає:

1. Принцип остаточності і неоскаржуваності рішень Конституційного Суду  безпосередньо забороняє повторне запровадження норм, які повністю чи частково відтворюють ті, що вже були раніше визнані Конституційним Судом неконституційними;

2. "Подолання" рішення Конституційного Суду шляхом запровадження повторно норм, визнаних раніше неконституційними, порушує не тільки норму Конституції щодо обов’язковості рішень Конституційного Суду, але і також статтю 7 щодо верховенства Конституції і принцип поділу влади, передбачений статтею 5 Конституції;

3. Оскільки закон, прийнятий Сеймом 13.06.2019 року, є по своїй суті ідентичний тому, який раніше вже визнавався неконституційним, у Суду немає потреби повторно досліджувати змістовно конституційність цього закону і самого факту повторного ухвалення неконституційного закону достатньо для визнання нового закону неконституційним;

4. За загальним правилом, передбаченим статтею 107 Конституції Литви, рішення Конституційного Суду мають перспективну дію, проте цей принцип не є абсолютним. Конституційний Суд зазначає, що закон, ухвалений парламентом з подоланням сили рішення Конституційного Суду, не може бути підґрунтям для набуття легітимних очікувань, певних прав чи юридичного статусу, а застосування такого закону має оцінюватись як антиконституційне;

5. Положення Конституції, відповідно до яких Конституційний Суд має повноваження визнавати закони неконституційними і його рішення є остаточними та такими, що не підлягають перегляду, надають Суду повноваження у разі визнання закону таким, що прийнятий з порушенням заборони на подолання рішень Конституційного Суду, визнавати також антиконституційними всі наслідки від застосування такого закону;

6. Вирішуючи питання про надання таким чином своєму рішенню ретроактивної дії Конституційний Суд при цьому має оцінити, зокрема, чи таке ретроактивне застосування його рішення взагалі можливе в конкретній справі, чи не створить це надмірний тягар для держави і суспільства, який був би непропорційним відносно до наслідків, створених прийняттям антиконституційного закону - особливо в контексті того, чи не буде така зворотна дія рішення Суду в часі пагубною по відношенню до прав і свобод людини;

7. В цій справі наслідки, які витікали із прийняття Сеймом антиконституційного закону від 13.06.2019 року, не можуть вважатись законними, інакше існували б передумови для заперечення верховенства Конституції. В цій справі відсутні будь-які обставини, які б свідчили про покладення на державу чи суспільство непропорційного тягаря у разі усунення всіх наслідків ухвалення спірного антиконституційного закону шляхом надання ретроактивної дії в часі рішенню Конституційного Суду;

8. Виходячи з вищенаведеного, спірний закон від 13.06.2019 року підлягає визнанню неконституційним із визнанням антиконституційними всіх наслідків, які послідували із його прийняття (тобто закон підлягає визнанню де-факто нікчемним з моменту його ухвалення).