Рішення ЄСПЛ у справі “SEVERYN v. UKRAINE”: заявник повинен продемонструвати ціль, для досягнення якої йому необхідна запитана інформація

Опубліковано прикметне рішення ЄСПЛ від 15.09.2020 про неприйнятність скарги у справі "SEVERYN v. UKRAINE"

В фабулі описується, що заявник в 2005 році подав запит до Конституційного Суду України і просив надати йому окрему статистичну інформацію щодо конституційних звернень громадян (по тлумаченню законів), а також копії ухвал про відмову у відкритті проваджень за зверненнями.
КСУ надав цю інформацію не повністю, пославшись серед іншого на те, що запитані заявником дані містять конфіденційну інформацію про інших осіб.
Заявник оскаржив відмову у судах, але безуспішно (остаточне рішення ВАСУ від 15.07.2008 року).

В подальшому Секретаріат КСУ в 2011 році надав заявнику окрему статистичну інформацію. Наскільки я зрозумів цей епізод не був безпосередньо повязаний з раніше описаними подіями.

На основі листа КСУ від 2011 року заявник написав статтю "Держава відповідає»: да пошлі ви", в якій він серед іншого вказує: 

"Своєю чергою, з тих 171 звернень, котрим пощастило пройти крізь сито "повернення на доопрацювання", лише у 32 (!) було відкрито провадження (при тому у трьох випадках провадження надалі закривалося). Таким чином, з 2617 звернень було прийнято до розгляду лише 32. Або – 1,22%. Завіса.
Зрозуміло, що списувати неприйняття до розгляду інших 98,78% звернень на прямий злий умисел чи то окремо взятого КСУ чи то влади як цілістности (яка там цілісність) нема підстав, як і нема сумнівів у тому, що не всякий автор звернення є адекватним. Проте 1,22% - це вирок системі, котра за 20 років незалежности не спромоглася (бо не хотіла) створити простого механізму доступу громадян до ефективного судочинства, зокрема – конституційного."

В скарзі, поданій до ЄСПЛ, заявник скаржився на статтю 10 (свобода слова).

ЄСПЛ визнав скаргу неприйнятною через те, що заявник не зміг продемонструвати, що він повідомив державі (і КСУ, і судам які розглядали його позов) свою ціль, для досягнення якої він хотів отримати спірну інформацію.

В скарзі до ЄСПЛ він вказав, що хоче використати запитану інформацію для написання статті (що, власне, підтвердилось). Але він не озвучив цю ціль у своїх запитах і позовах.
В рішенні вказується, що по українському закону він не повинен був пояснювати цю ціль, але для ЄСПЛ цього виявилось недостатньо.

Важливо, що заявник не надав ЄСПЛ ані копію свого первинного запиту, ані копію позову у справі, яку розглядали українські суди.