Суд повинен безпосередньо дослідити інформацію під час оцінки її на предмет надання як публічної інформації (Конституційний Суд Угорщини)

Рішення Конституційного Суду Угорщини від 10.04.2019 року ухвалене за конституційною скаргою.

Передісторія спору наступна. В Угорщині є інститут узгодження судової практики згідно із яким рада Верховного Суду Угорщини (Курії), аналог нашого пленуму, може розглянути справу щодо неоднакового застосування судами закону із ухваленням рішення, яке є обов'язковим для усіх інших судів. У такому рішенні Верховного Суду вказуються тільки принципово важливі факти необхідні для розуміння контексту спору (без зазначення всіх обставин, фактів і відомостей конкретної справи). В ході розгляду такої справи голова Верховного Суду може отримувати консультативні висновки (у юридичних установ, науковців, професорів права, тощо). Судові засідання при розгляді таких справ завжди проводяться у закритому засіданні.

Безпосередньо обставини спору наступні. Заявник конституційної скарги звернувся до Верховного Суду Угорщини із проханням надати йому як публічну інформацію консультативні висновки юридичних установ і професорів, які були отримані судом під час розгляду однієї зі справ щодо неоднакового застосування закону. Верховний Суд відмовився надати цю інформацію, заявник оскаржив цю відмову до суду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову вказавши, що загалом запитана інформація мала ознаки публічної. Проте спеціальна норма закону, яка стосувалась діяльності судів, забороняла надання як публічної інформації відомостей із судового провадження.
Апеляційний суд це рішення скасував і задовольнив позов частково, зобов'язав Верховний Суд надати заявнику запитані ним висновки. Суд зазначив, що заборона щодо оприлюднення інформації судового провадження стосувалась безпосередньо відомостей із судового засідання, а не даних отриманих під час підготовки до розгляду справи. Суд визнав безпідставною позицію Верховного Суду згідно із якою юридичні установи і професори перестануть співпрацювати із судом в подальшому, якщо їх висновки будуть предметом публічної оцінки. Також безпідставним є твердження про те, що публікація цих висновків може вплинути на розгляд справ Верховним Судом (тобто створити умови для тиску на суддів). Нарешті апеляційний суд відхилив як безпідставні доводи Верховного Суду щодо наявності персональних даних і інтелектуальної власності у висновках.
Переглядаючи це рішення Верховний Суд частково погодився з доводами апеляційного суду, але все ж підтвердив свою позицію щодо неготовності юридичних установ і професорів співпрацювати у майбутньому із Верховним Судом у разі публікації їх висновків назагал. ВС також підтвердив свій довід про захист інтелектуальної власності і персональних даних.

Вирішуючи справу Конституційний Суд, по-перше, відзначає високу роль рішень Курії, ухвалених щодо неоднакового застосування закону - будучи загальнообов'язковими вони, безсумнівно, є предметом суспільного інтересу.
Суд також відзначив, що не є предметом спору обмеження на доступ до таких матеріалів справи, як замітки, "драфти" (проекти, пропозиції), кореспонденція, тощо. Заборона на доступ до такої інформації покликана захистити процес ухвалення судом рішення від стороннього впливу і тиску.
Далі суд зазначає, що обмеження на доступ до інформації, за будь-яких умов, не можуть бути автоматичними і суцільними - тобто сама по собі наявність конфіденційної чи службової інформації в документі не є підставою для його ненадання в повному обсязі. З цього також слідує, що розпорядник інформації не може відмовити у наданні документу з посиланням на те, що виокремлення з нього конфіденційної інформації потребує значних зусиль чи затрат часу.
Виходячи з цих міркувань Конституційний Суд підкреслює, що в таких справах потребується строгий судовий контроль щодо змісту тієї інформації, у наданні якої відмовляє розпорядник. Інакше кажучи, суд, який розглядає справу, повинен самостійно і безпосередньо дослідити таку інформацію - в своїй оцінці він не може покладатись виключно на твердження розпорядника щодо наявності в документі службової чи конфіденційної інформації.
Конституційний Суд встановив, що розглядаючи цю справу Верховний Суд не досліджував безпосередньо зміст висновків, які хотів отримати заявник. В своїй оцінці щодо наявності там персональних даних і конфіденційних відомостей Верховний Суд покладався виключно на твердження розпорядника інформації (яким був сам Верховний Суд :) ). Інакше кажучи, ця підстава для відмови у задоволенні позову була заснована виключно на припущенні, що у запитаних висновках є персональні дані - натомість безпосередньо суд цю обставину не встановив.
Виходячи з цього, такий підхід Верховного Суду становив надмірне і непропорційне втручання у право на доступ до інформації, яка має суспільний інтерес.