Зв’язок захворювання військовослужбовця із захистом Батьківщини сам по собі не дає права на одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн

Зв’язок захворювання військовослужбовця із захистом Батьківщини сам по собі не дає права на одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн 

Дружина померлого військовослужбовця звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, оскаржуючи рішення про призначення їй одноразової грошової допомоги у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб — 1 860 750 грн. Позивачка вважала, що має право на допомогу у спеціальному підвищеному розмірі 15 000 000 грн, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Позивачка посилалася на те, що її чоловік помер під час проходження військової служби у період дії воєнного стану, а військово-лікарська комісія встановила зв’язок захворювання, яке стало причиною смерті, та самої причини смерті із захистом Батьківщини.

Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 30 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2026 року, позов задовольнив частково. Суди скасували рішення Міністерства оборони України в оскарженій частині та зобов’язали повторно розглянути заяву позивачки.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що смерть військовослужбовця настала в період дії воєнного стану, а військово-лікарська комісія визнала захворювання та причину смерті пов’язаними із захистом Батьківщини. Апеляційний суд також урахував факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23.

Міністерство оборони України оскаржило ці рішення, наполягаючи, що підвищена допомога у 15 000 000 грн не виплачується автоматично в кожному випадку смерті військовослужбовця у період воєнного стану або смерті від захворювання, хоча б воно й було пов’язане із захистом Батьківщини.

Верховний Суд касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд виходив із частини п’ятої статті 17 Конституції України, за якою держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Окремо Суд відзначив міжнародно-правовий вимір права на соціальний захист. Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) держави-учасниці визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Верховний Суд також урахував Європейську соціальну хартію (переглянуту) від 3 травня 1996 року, ETS № 163 (European Social Charter (revised)). Частина I Хартії проголошує право працівників та осіб, які перебувають на їхньому утриманні, на соціальне забезпечення — пункт 12, а також право сім’ї як основного осередку суспільства на належний соціальний, правовий та економічний захист — пункт 16. Україна ратифікувала Хартію Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та взяла на себе зобов’язання, зокрема, за пунктами 3, 4 статті 12 і статтею 16 частини II Хартії.

Водночас Верховний Суд наголосив, що реалізація права на соціальний захист здійснюється у формах, порядку та розмірах, установлених законом, а суд не може поширювати спеціальний підвищений розмір соціальної виплати на випадки, які не охоплюються визначеними законодавством умовами.

Суд застосував положення Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, та постанови Кабінету Міністрів України № 168.

Верховний Суд зазначив, що застосовним є нормативне регулювання, чинне на дату смерті військовослужбовця. Такий підхід узгоджується, зокрема, з висновками Верховного Суду, викладеними в пунктах 41–42 постанови від 21 липня 2026 року у справі № 420/20374/24.

За підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця, у відповідних випадках була передбачена одноразова грошова допомога у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму.

Водночас пункт 3 статті 16-2 цього Закону передбачав, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі або смерті військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Верховний Суд проаналізував і подальші законодавчі зміни, внесені Законом України від 16 липня 2025 року № 4546-IX «Про внесення змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо окремих питань виплати одноразової грошової допомоги», положення якого застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Суд зазначив, що законодавець зберіг диференційований підхід до одноразової грошової допомоги залежно від обставин смерті військовослужбовця. Норми про 15 000 000 грн визначають розмір виплати, але самі по собі не встановлюють усіх юридичних умов виникнення права на неї.

Аналогічний підхід уже сформульований Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24. Судова палата наголосила, що визначення суми 15 000 000 грн саме по собі не означає автоматичного виникнення права на таку виплату в кожному випадку смерті військовослужбовця.

Верховний Суд підкреслив необхідність розмежовувати підстави виникнення права на соціальну виплату та визначення її розміру. Ці елементи регулюються різними нормами і мають самостійне юридичне значення.

Аналізуючи пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168, Суд дійшов висновку, що ним передбачено дві самостійні підстави для виплати 15 000 000 грн: загибель особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, у період дії воєнного стану; або смерть такої особи внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих за визначених постановою обставин під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки й оборони, якщо смерть настала не пізніше ніж через один рік після такого ушкодження.

Тому вирішальним є не лише медичне формулювання безпосередньої причини смерті, а наявність установленого належними доказами причинного зв’язку між смертю та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, передбачених пунктом 2 постанови № 168.

Суд наголосив на необхідності відрізняти ситуацію, коли захворювання саме є причиною смерті, від ситуації, коли смерть, незалежно від її безпосереднього клінічного механізму, перебуває у прямому причинному зв’язку з документально підтвердженим пораненням, контузією, травмою або каліцтвом.

Цей підхід Верховний Суд пов’язав із принципом правової визначеності. У рішенні Суду справедливості Європейського Союзу Hungary v European Parliament and Council of the European Union, C-156/21, ECLI:EU:C:2022:97, пункт 223 зазначено, що правові норми мають бути чіткими та точними, а їх застосування — передбачуваним, особливо якщо вони визначають умови реалізації прав або можуть спричиняти юридичні наслідки.

Тому спеціальні умови надання допомоги у розмірі 15 000 000 грн не можуть тлумачитися розширено або застосовуватися за аналогією до випадків, прямо не охоплених пунктом 2 постанови № 168. Інше тлумачення, за висновком Верховного Суду, нівелювало б нормативне розмежування між загальними гарантіями, передбаченими Законом № 2011-XII та Порядком № 975, і спеціальною підвищеною гарантією воєнного часу.

У цій справі військово-лікарська комісія встановила, що захворювання військовослужбовця — сепсис, поліорганна недостатність, ішемічна хвороба серця та тяжкий цукровий діабет — стало причиною смерті, а захворювання і причина смерті пов’язані із захистом Батьківщини.

Однак матеріали справи не містили доказів того, що смерть настала внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпечення заходів з національної безпеки і оборони. Не було й висновків компетентних органів про причинний зв’язок смерті з такими ушкодженнями.

Сам по собі факт безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони також не був достатнім для застосування пункту 2 постанови № 168 без встановлення передбачених цією нормою юридичних фактів.

Верховний Суд особливо врахував постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24. У ній Судова палата відступила від попередніх висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 600/548/23-а та від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, де достатньою обставиною для застосування пункту 2 постанови № 168 визнавався зв’язок захворювання, що призвело до смерті, із захистом Батьківщини.

За актуальним висновком Судової палати, сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв’язок захворювання із захистом Батьківщини або проходженням військової служби не є безумовною підставою для застосування пункту 2 постанови № 168. Водночас смерть від захворювання не виключає підвищеної виплати, якщо доказами встановлено причинний зв’язок такої смерті з пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за передбачених постановою обставин.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 21 липня 2026 року у справі № 420/20374/24. У постановах від 6 липня 2026 року у справі № 160/4500/25 та від 30 липня 2026 року у справі № 240/11064/24 Суд також наголосив на необхідності встановлювати в кожній справі всі юридично значущі обставини, з якими пункт 2 постанови № 168 пов’язує виникнення права на підвищену допомогу.

Водночас відсутність підстав для виплати 15 000 000 грн не означає заперечення права членів сім’ї військовослужбовця на одноразову грошову допомогу загалом. У цій справі це право вже було реалізоване: Міністерство оборони України призначило та виплатило позивачці 1 860 750 грн відповідно до Закону № 2011-XII та Порядку № 975.

Верховний Суд також відхилив аргумент про те, що правовий висновок Судової палати у справі № 620/10029/24 був сформульований уже після ухвалення рішень судів попередніх інстанцій. Під час касаційного перегляду Верховний Суд застосовує норми права з урахуванням актуальних правових висновків, сформованих для забезпечення єдності судової практики.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Сам факт смерті військовослужбовця у період дії воєнного стану, проходження ним військової служби, участі у бойових діях або встановлення військово-лікарською комісією зв’язку захворювання та причини смерті із захистом Батьківщини не означає автоматичного виникнення права на одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 грн.

2.                  Для застосування абзацу шостого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 визначальним є підтверджений належними та допустимими доказами причинний зв’язок між смертю військовослужбовця та пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом, отриманими за обставин, визначених цією нормою.

3.                  Смерть військовослужбовця безпосередньо від захворювання не виключає можливості виплати 15 000 000 грн, якщо встановлено, що таке захворювання або клінічний механізм смерті перебувають у причинному зв’язку з відповідним пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом. Водночас самого зв’язку захворювання із захистом Батьківщини для цього недостатньо.

4.                  Підстави виникнення права на одноразову грошову допомогу та визначення її розміру є різними елементами механізму соціального забезпечення. Нормативне встановлення розміру 15 000 000 грн саме по собі не створює права на таку суму без наявності юридичних фактів, передбачених Законом № 2011-XII, Порядком № 975 та постановою № 168.

5.                  Спеціальна підвищена соціальна гарантія воєнного часу не може тлумачитися розширено чи застосовуватися за аналогією. Водночас відсутність підстав для виплати 15 000 000 грн не означає відсутності у членів сім’ї права на одноразову грошову допомогу за загальними правилами Закону № 2011-XII та Порядку № 975.

Постанова Верховного Суду від 31 серпня 2026 року у справі № 500/270/25 (адміністративне провадження № К/990/30149/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139348735