Практично нещодавно, я опублікував блог про роздуми щодо антикорупційної політики та антикорупційної інфрасируктури. Та вказав, що рішення КСУ щодо неконституційності даних органів підриває авторитет України.
Вчора КСУ прийняв рішення щодо скасування кримінальної відповідальності за незадеклароване майно та інші аспекти.
Зрозуміло, що дане рішення викликало збурення та шквал критики у суспільстві. Але дане рішення прийняте і скасувати його ніхто не може. На усному слуханні представники Верховної Ради України та Президента заявили відвід суддям КСУ, у яких були проблеми з декларуванням. Суд не погодився з даними клопотаннями і відмовив у відводах.
Сторони цього провадження по суті виконували вимоги закону "Про запобігання та протидії корупції" і судді повинні були на це піти. Але не пішли.
Не буду вдаватися в оцінці рішення КС, бо все і так зрозуміло, але деякі його пункти змушують мене задуматися саме про те, а що не так з антикорупційною платформою? От наприклад мене вразив 4 пункт цього рішення:
4. Конституційний Суд України виходить із того, що судова влада, зважаючи на сутність її функцій, є найменш небезпечною для демократичного врядування та інших гілок державної влади, а також для природних прав людини, визначених Конституцією України, оскільки має найменше можливостей для їх порушення або негативного впливу на них. Адже законодавча влада встановлює правила, виконавча влада застосовує примус, а судова влада не має ні того, ні іншого. Судова влада не має ні військової, ні фінансової сили, ні безпосередніх важелів впливу на інші гілки державної влади, тому вона є найбільш вразливою до посягань інших гілок державної влади. З огляду на це одним з основних завдань Конституційного Суду України є забезпечення належної реалізації принципу поділу державної влади, системи балансу влад з метою недопущення непропорційного підсилення або неадекватного впливу однієї гілки державної влади на іншу. Об’єктивне застосування та належне тлумачення без будь-яких переваг можливі лише за умови незалежності Конституційного Суду України і судової влади загалом та відсутності негативного впливу і тиску законодавчої та виконавчої влади, які керуються не стільки інтересами права, скільки інтересами політики та партійними уподобаннями.
І тут мене зацікавила теза про рівень небезпечності КСУ, адже Суд цим рішенням зробив цю саму небезпеку. Небезпека полягає не просто у руйнуванні антикорупційної платформи чи інфраструктури, воно полягає у руйнуванні основ національної безпеки та конституційного ладу на мій погляд. Бо КСУ створений для захисту Конституції та Законів України.
Не має ніякої проблеми проблемності функціонування антикорупційних органів в Україні. Потрібно було якісно писати закон попередньому парламенту.
Я дозволю собі процитувати суддю КС РФ у відставці Анатолія Кононова, якого кремлівський режим звільнив за захист конституційної демократії та основ прав людини: Судейство конституционное — это и есть политика. Ну, по крайней мере, я так себе представляю слово «политика». А как же? Если ты оцениваешь закон и говоришь: «Он соответствует или не соответствует таким ценностям, Конституции, тому-сему, пятому-десятому». Разве это не политика? Ты влияешь таким образом на законодательство. Это в чистом виде и есть понятие политики.
Я не кажу, що КСУ - це політичний орган. Але він спроможний згідно з законом мати важелі для прийняття рішень у справах. І таким чином він впливає на ситуацію із законотворчою політикою (підкреслюю це).
Як можна подолати дану кризу.
Безперечно тільки напрацюванням нового законодавства. Це перший момент.
Другий момент. В законах антикорупційної інфраструктури повинні бути чіткі норми, які не дадуть можливості в подальшому піддавати сумнівам законодавство.
Третій момент. Вироблення чіткої антикорупційного маршруту дасть можливість визнати наше антикорупційнє законодавство одне з найкращих у європі, або навіть у світі.