(28.01.1938-02.03.1995)
Український учений-правознавець, перший Голова Конституційного Суду України.
Народився у с. Новоселиця Полонського району Хмельницької області. Навчався на юридичному ф-ті та в аспірантурі Київського університету ім.Т.Шевченка.
Певний час працював доцентом, завідувачем кафедри, професором Київської вищої партійної школи, пізніше - професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У 1990 керував робочою групою з розробки проекту Декларації про державний суверенітет України. У липні 1992 Юзьков обраний Головою Конституційного Суду України. Був членом Венеціанської Комісії Ради Європи "Демократія через право". Очолював групу науковців, які підготували концепцію Основного Закону, а потім і робочу групу з розробки проекту нової Конституції України.
Леонід Юзьков був першим Головою Конституційного Суду нової незалежної Української держави. Його як неперевершеного професіонала, людину об’єктивну, гуманну і доброзичливу цінували всі партії та рухи України. Саме тому вони підтримали кандидатуру Леоніда Юзькова при затвердженні на високу державну посаду і повсякчас сприяли йому у роботі.
Найголовніша його мета була створити правову базу для демократичної держави. Цій ідеї він віддав багато сил, знань, творчого натхнення й професійного вміння. Маючи неабиякий талант до реформаторства, Леонід Петрович любовно вкладав цеглу у підмурок майбутнього демократичного суспільства, незалежної суверенної України.
Леоніду Петровичу Юзькову довелося стати у витоків новітньої української державності — він став розробником перших конституційних актів суверенної України. Будучи серед розробників Декларації про державний суверенітет, Закону України „Про Всеукраїнський та місцеві референдуми”, за яким проводився доленосний референдум 01.12.1991 року, Концепції нової Конституції України, її офіційних проектів. Йому належала ідея підписання Конституційного Договору 1995 року, чим була вирішена перша конституційна криза в Україні. Нарешті, саме він стояв у витоків діяльності Конституційного Суду України як автор профільного закону та перший Голова єдиного органу конституційної юрисдикції.
В усіх здійснених проектах, у самій діяльності вченого проглядається прагнення до утвердження принципів народовладдя та конституційної держави. Основною метою діяльності Конституційного Суду України за Законом 1992 року (один з авторів — Л.Юзьков) визначалося забезпечення конституційної законності і верховенства Конституції України. Можливо, саме тому до повноважень Конституційного Суду тих часів входило набагато більш широке коло питань, ніж сьогодні. За цим проглядається намагання віддати найбільш вагомі питання конституційного будівництва держави до відання нового незалежного незаангажованого органу.
Л.П.Юзьков був обраний відповідно до Закону Головою Конституційного Суду Верховною Радою України за поданням Президента України та Голови Верховної Ради України. Цікавим видається, як з історичної, так і з правової точки зору, матеріал стенограми засідання Верховної Ради 1 липня 1992 року, коли обирався перший Голова Конституційного Суду України.
Про довіру до Л.Юзькова як фахівця з конституційного права красномовно кажуть дані про голосування його кандидатури у Комісії Верховної Ради України у питаннях законодавства і законності — 10 „за” та 1 „утримався”. Також відмова депутатів від виступу кандидата на посаду свідчить про відомість Л.П.Юзькова та про його заслуги.
Але ж депутати скористалися своїм правом задавати кандидату питання. У відповідях на ці подекуди непрості як з правової, так і з політичної точки зору запитання проявляється натура Л.П.Юзькова, сповнена толерантності, фахової обізнаності та глибокого розуміння роді та значення нового для України органу — Конституційного Суду України. Так, у відповіді на питаня про законність рішення Президії Верховної Ради про заборону КПУ він розкрив критерії законності акту, зауваживши, що „відповісти на нього можна, відповівши в крайньому разі ще на три додаткові запитання.
Перше. Який законодавчий масив діяв на той період, коли приймалося відповідне рішення?
Друге. Чи мала відповідні повноваження Президія Верховної Ради,ухвалюючи таке рішення?
Нарешті третє. Чи є відповідні підстави фактичного, юридичного і суто практичного порядку для ухвалення такого рішення?”. Це питання депутат задав Л.Юзькову як майбутньому Голові Конституційному Суду, на що отримав таке пояснення: „Конституційний Суд, якщо він буде колись створений і діятиме, вирішуватиме питання не про законність якихось рішень, а про конституційність закону. Якщо я зараз скажу, що в мене як у спеціаліста в якійсь мірі немає ніякої думки з приводу цього, я буду нещирий. Але, повірте, оскільки мене, можливо, оберуть Головою Конституційного Суду, то я вже буду зв'язаний словом. А якщо я буду зв'язаний словом, то це може вплинути на процес прийняття відповідного рішення. В такій ситуації ні суд, ні його голова не можуть бути незалежними”.
Але таке розуміння ролі Конституційного Суду у державному житті проявляли далеко не всі державні діячі. Чого варта лише фраза головуючого на засіданні І.Плюща після голосування: „Леоніде Петровичу, я за вас подякую і запевню, що ви працюватимете так, як вам наказували депутати”. Тобто Л.П.Юзькову ще належало здійснити велику роботу для того, щоб Конституційний Суд усвідомлювався не як орган, що діє за наказом депутатів чи будь-яких інших осіб, а як орган, що в своїй діяльності керується лише Конституцією та законами.
За Л.П. Юзькова тоді проголусувало 259 депутатів. Він став головою Суду без суддів. Депутати так і не змогли (або не захотіли) сформувати суддівський корпус Конституційного Суду. Нерозуміння необхідності повноцінного функціонування Конституційного Суду, низький рівень конституційної свідомості дають змогу й досі використовувати Суд як об’єкт політики, втягувати його у конфлікти. Тоді як потенціал Конституційного Суду у вирішенні конституційних конфліктів повною мірою не використовується: цього уникають і сам Суд, і основні політичні фігуранти. Осягнення наукового спадку Л.П.Юзькова, дотримання вироблених ним засад функціонування Конституційного Суду — вірний шлях до побудови конституційної держави, перші основи якої в Україні закладені саме ним.
Тривалий час працював професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Завдяки глибоким знанням, широкому світогляду, високій ерудиції, завжди користувався непересічною повагою у студентів. Виховав цілу плеяду українських правників, багато його учнів є сьогодні докторами наук, очолюють ключові ділянки правничих структур України.
Доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України Леонід Юзьков спеціалізувався в галузі українського конституційного права, був головою робочої групи з розробки проекту Конституції України, пізніше очолив одну із секцій цієї групи.
Професор Юзьков, один зі співавторів Декларації про державний суверенітет України, брав активну участь у розробці найважливіших законопроектів нашої держави, зокрема про Конституційний Суд України, про державну владу і місцеве самоврядування тощо.
Леонід Юзьков підтримував тісні контакти із колегами за кордоном, його знали й цінували правники багатьох країн. Леонід Петрович був членом Венеціанської комісії Ради Європи.
Вагомий внесок Леоніда Юзькова в юридичну науку. Він є автором багатьох наукових праць.
Леонід Юзьков стояв біля витоків Української Правничої Фундації, багато і плідно співпрацював з нею, очолював один з її керівних органів — Наглядову раду. Цей енергійний, неспокійний чоловік вмів запалити своїм ентузіазмом інших, згуртувати навколо себе людей. Його поважали колеги, любили друзі й товариші. Бо був він людиною твердою у своїх переконаннях, непохитною у принципах, високо
порядною і високогуманною.
А ще Леонід Петрович дуже пишався тим, що вся його сім'я — він, доктор юридичних наук, дружина — адвокат, дві доньки — випускниці юрфаку — обрали в житті юридичну професію.