Віктор Лаврентійович Мусіяка народився 28 червня 1946 року у селі Безводне на Миколаївщині. Пройшов земний шлях вид звичайного сільського хлопчика з багатодітної сім’ї хліборобів причорноморських степів до знаного в Україні і за її межами університетського професора-правознавця, політичного і державного діяча.
На цьому шляху довжиною у 73 роки (Віктор Мусіяка раптово пішов у ЗаСвіти 22 липня 2019 року) було багато звичайних і не звичайних подій: учень сільської Криничанської школи недалеко від знаного міста суднобудівників, робітник-фрезерувальник Миколаївського суднобудівного заводу імені 61 комунара, солдат ракетного полку військ стратегічного призначення Радянської Армії, нарешті – студент, аспірант, викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, проректор Харківського юридичного інституту (тепер Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого).
Початок 90-х років минулого століття насичений подіями припинення функціонування держави СРСР і народження суверенної держави – Україна. Віктор Лаврентійович з радістю та натхненням зустрічає ці події та приймає для себе рішення долучитись до новітніх демократичних політично-правових процесів творення нової Держави. Навесні 1994 року він, як самовисуванець, виграє у мажоритарному виборчому окрузі міста Харкова змагання з представницею Комуністичної партії України у другому турі перших позачергових парламентських виборів і стає народним депутатом Верховної Ради України ІІ скликання.
Зважаючи на свій талант і достатній, на той час, досвід науковця-правника: кандидата юридичних наук і професора, - в стінах парламенту повною мірою розгортається його потужний потенціал дослідника і творця-хлібопашця на ниві нового законодавчого поля України. У другому скликанні парламенту В.Л. Мусіяка працював у Постійній комісії з питань правової політики і судово-правової реформи, а також, як правник-цивіліст за фахом, був членом Контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації.
Важливою подією тогочасного (1994 рік) політичного життя України стали також перші позачергові президентські вибори, перемогу в яких здобув Л.Д. Кучма. В середині парламенту розпочинається суперництво і протистояння між лівими депутатами (комуністами і соціалістами, яких була більшість) і депутатами, що відстоювали курс держави на політичну та економічну самодостатність, незалежність від впливу правлячих кіл Російської Федерації.
Постає питання прискорення підготовки та ухвалення нової Конституції України, як суверенної і незалежної європейської держави. Крім того, між парламентом і новобраним президентом держави розгортається політичне суперництво в отриманні реальних важелів управління державою, яке переростає у певну політичну конкуренцію, а часом – і протистояння. Слід підкреслити, що завуальоване протистояння між парламентом ( в першу чергу -його тодішнім головою соціалістом Олександром Морозом) і президентом Леонідом Кучмою було значної мірою також пов’язано з підготовкою тексту нової Конституції України (держава на той час жила за Конституцією Радянської України 1978 року з 200 змінами, що були прийняті після 1 грудня 19991 року). Йшла відкрита і одночасно відносно прихована боротьба президента і парламенту держави за ВЛАДНІ повноваження та подальший курс становлення державності. Це гостре протистояння (точніше - особисте протиборство між Л.Д. Кучмою і О.О. Морозом) в кінцевому варіанті припинилось з підписанням 8 червня 1995 року Конституційного Договору між президентом і парламентом під назвою: «Про основні засади діяльності державної влади та місцевого самоврядування в Україні до прийняття нової Конституції», яким де-факто були окреслені основні повноваження та їх межі щодо діяльності основних інститутів державної влади і управління (парламенту, президента, уряду і - цікаво та знаково – судів і прокуратури) та органів місцевого самоврядування.
Договір передбачав, що ним де-факто вводиться в дію прийнятий Верховної Радою 18 травня 1995 року, але не підписаний президентом і не набравший встановленою процедурою чинності, Закон «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Сторони домовились, як було зафіксовано в заключних положеннях цього Договору, що до прийняття нової Конституції України:
- Положення чинної Конституції України діють лише в частині, що узгоджується з цим Конституційним Договором.
- Сторони суворо дотримуватимуться положень цього Конституційного Договору і діятимуть у повній відповідності до нього.
- Сторони не виноситимуть на всеукраїнський референдум, консультативний референдум та опитування громадської думки інших питань, крім прийняття нової
Конституції України, текст якої буде узгоджений Сторонами. - Сторони також визнали за необхідне створення належних умов для прискорення
та успішного завершення конституційного процесу в Україні з тим,
щоб прийняти нову Конституцію України в строк не пізніше одного
року з дня підписання цього Конституційного Договору. - Сторони усвідомлюють, що невиконання положень цього
Конституційного Договору призведе до хаосу в суспільному житті,
розвалу економіки, виникнення загрози громадянського конфлікту і
поставить під сумнів саме існування суверенної демократичної
України.
З точки зору конституційного процесу, за оцінкою самого Віктора Лаврентійовича Мусіяки, цей Договір мав антиконституційний характер, але він був політично доцільним і дозволив «уникнути неузгодженостей між чинними нормами Конституції (Основного Закону) України (1978 року) і нормами Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні" та введення цього закону в систему правових актів, що визначають конституційний лад України з метою подальшого забезпечення розвитку та успішного завершення конституційного процесу в Україні.
З ухваленням Конституційного договору розпочинається новий етап і в політичній біографії народного депутата Віктора Лаврентійовича Мусіяки. Фактично на виконання цього Договору та з метою налагодження максимально ефективної співпраці інституту президента і парламенту держави ухвалюється рішення про запровадження офіційної посади представника президента у парламенті. І за вибором президента таким його першим представником у Верховній Раді у листопаді 1995 року стає Віктор Лаврентійович Мусіяка, що лише засвідчило його спроможність здійснювати належну комунікацію між різними за своїми функціями і повноваженнями двома інститутами державної влади.
Слід підкреслити, що такі риси Віктора Мусіяки характеру як: мудрість шахіста (кандидат в майстри спорту з шахів, очолювання в минулому декілька років поспіль шахової федерації Харківської області, віце-президент шахової федерації України), стриманість у прояві емоцій, видатна порядність і скромність, дипломатичність і толерантність у відносинах з колегами - дозволяють йому швидко стати авторитетним народним депутатом і одним з лідерів прогресивної частини парламенту, налаштованої на розбудову правової держави. Він стає автором і співавтором багатьох знакових законопроектів.
Окремим і найбільш визначним періодом у становленні Віктора Мусіяки в якості державного діяча і юриста-конституціоналіста стає заключний етап підготовки та ухвалення нової Конституції України (листопад 1995 – червень 1996), коли йому разом з головою Міжфракційної узгоджувальної групи парламенту (в групу увійшли майже 20 депутатів від усіх груп і фракцій) Михайлом Сиротою, попередньо спілкуючись з Робочою групою Конституційної комісії ( у складі знаних правників: В.Авер’янова, Ф.Бурчака, А.Заєця, М.Козюбри, В.Копейчикова, А.Корнєєва, П.Мартиненка, В.Погорілка, М.Пухтинського, В.Шаповала), доводилось ледь не щоденно спілкуватись з президентом держави Л.Д. Кучмою, погоджуючи і переконуючи його у необхідності включення певних положень у текст проекту Конституції. Автори проекту працювали, як згадував сам Віктор Лаврентійович, по 10-12 годин на добу. Навесні 1996 року на базі цих робочих органів парламенту і президента була створена Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання фінального проекту тексту Конституції.
28 травня 1996 року проект Конституції було зареєстровано у парламенті на повторне перше читання. 19 червня 1996 року розпочався вирішальний етап конституційного процесу, який супроводжувався запеклим протистоянням «лівої» частини парламенту і представниками «президентської команди». Л.Д. Кучма почав погрожувати депутатам, незгодним з його підходами до формування концепції конституційно-правового устрою держави, проведенням всенародного референдуму з прийняття Конституції, який за підписаним у 19995 році Конституційним договором не мав проводитись.
21 червня 1996 року Верховна Рада розпочала розглядати в пленарному режимі текст проекту Конституції з метою постатейного голосування і в цілому. Атмосфера «під куполом» почала поступово напружуватись особливо щодо: статусу державної мови, права власності на землю, права приватної власності, державних символів, статусу Кримського півострова, місцевого самоврядування. Компроміси з означених питань між протилежними позиціями груп депутатів і президентським оточенням знаходились дуже важко.
Вирішальною в ухваленні Конституції стала ніч з 27 на 28 червня 1996 року, коли депутати працювали над проектом тексту нової Конституції понад добу фактично безперервно. Терези голосування депутатів щодо ухвалення тексту з певними компромісними положеннями та «в цілому» весь час коливались і впевненості, що Конституція буде таки прийнята, було не так багато.
28 червня 1996 року Віктору Лаврентійовичу Мусіяці, єдиному з усього складу Верховної Ради, виповнювалось 50 років і спікер Олександр Мороз рано вранці привітав його з цією ювілейною датою, а друзі-депутати презентували пляшку «шампанського». У відповідь на привітання, враховуючи фізичну і психологічну втому колег-депутатів в умовах ідеологічного протистояння, Віктор Лаврентійович припускається абсолютно не притаманного йому вчинку - звертається до депутатської зали з проханням: «мені сьогодні виповнюється 50 років і я прошу вас, колеги і друзі, зробіть мені подарунок – проголосуйте Конституцію!» Зал вибухнув оплесками і постатейне голосування почало швидко просуватись до завершення.
О 9годині 20 хвилин 28 червня 1996 року Верховна Рада 315 голосами (конституційною більшістю) народні депутати ІІ скликання у третьому читанні схвалила Конституцію України. Фактично з того дня Віктора Лаврентійовича Мусіяку журналісти символічно «охрестили» на ім’я : «Батько Конституції України», що, певною мірою, відповідає дійсності, хоча сам Віктор Лаврентійович так не вважав і не любив, коли його публічно так йменували.
Роль Віктора Мусіяки у конституційному процесі мала своїм логічним завершенням обрання його 3 жовтня 1996 року 277 голосами (майже конституційною більшістю) другим заступником голови Верховної Ради України, на якій він й перебував до завершення каденції ІІ скликання парламенту. Політичний процес в країні тривав з різними результатами протистояння різних політичних сил і В.Л. Мусіяка брав в ньому активну участь, спираючись лише на власний авторитет правника і державотворця та намагаючись знаходити компроміси між різними «нелівими» силами.
У 1998 році на чергових парламентських виборах Віктор Лаврентійович зробив спробу знову обратись до Верховної Ради. З різних політичних причин та його принциповості у безкомпромісному захисті Конституції України ця спроба виявилась невдалою і він повернувся до наукової, викладацької та експертної діяльності.
В період з вересня 1999 року і до 2002 року він працює професором і завідувачем кафедри факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», зробивши вагомий внесок у розбудову молодого факультету, акредитацію бакалаврської програми та ліцензування програм підготовки спеціалістів і магістрів правознавства. Саме він з колегами розробляв окрему навчальну програму спеціалізації для студентів магістеріуму, присвячену сучасним проблемам цивільного права і процесу. Його високий професіоналізм науковця-цивіліста, педагогічна майстерність, політичний досвід та авторитет працювали на розбудову факультету. В подальші роки Віктор Лаврентійович не полишав викладацьку діяльність в Могилянці і студенти та колеги факультету з глибокою вдячністю і шаною згадують ту співпрацю. У 2000-2001 році він став першим виконавчим директором відомого в наступні роки не державної організації «Центру комерційного права», який був створений за участю факультету правничих наук Києво-Могилянської академії.
У 2002 році він знову обирається народним депутатом від політичного блоку «Наша Україна» як лідер політичної партії «Вперед, Украна», яку він в той час очолював та активно займається законотворчою роботою: спочатку на посаді голови підкомітету з питань діяльності судів, судочинства та судово-правової реформи Комітету Верховної Ради з питань правової політики, а у 2004 році переходить на посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення політичної реформи, парламентської реформи та організації парламентської діяльності цього ж парламентського комітету.
На жаль, небайдужий характер та виключна відповідальність за власне слово і вчинки, в цей складний політичний період призводить до важких наслідків для його здоров’я: прямо на робочому місці, в парламенті, йому стало зле і його госпіталізували – інфаркт. Як свідчать колеги і близькі до В.Мусіяки люди, він був прикладом стриманості, переживав в слбі всі негативні емоції, от серце й не витримало…
На чергових парламентських виборах 2006 року спроба стати народним депутатом за списком політичної партії «Вперед, Україна!» виявилась не вдалою, оскільки партія не подолала «прохідний бар’єр». Після цієї поразки на виборах Віктор Лаврентійович відмовляється від продовження політичної кар’єри і фактично цілковито присвячує себе науковій, експертній та викладацькій діяльності. Його продовжують запрошувати президенти держави і політичні сили в якості експерта до різних консультативно-політичних органів, включно з «конституційними комісіями та асамблеями» при декількох президентах, в яких він продовжує відстоювати свої базові життєві, політичні і професійні принципи. Коли ж його принципи і підходи до конституційного процесу не співпадають з діяльністю влади і цих дорадчих органів – він добровільно полишає їх склад.
У 2014 році на тлі подій Майдану, окупації РФ Криму і окремих районів Донбасу, Віктор Лаврентійович стає науковим консультантом з правових питань громадського аналітичного Центру Разумкова і залишається на цій посаді до останнього дня свого земного життя, зробивши непересічний внесок в аналітичні дослідження Центру в царині конституційного права, державотворення і судоустрою. Крім того, маючи не байдужий до розбудови держави і конституційного процесу в Україні характер, Віктор Лаврентійович оперативно і обґрунтовано реагував на нагальні проблеми конституціоналізму і державотворення в ці роки, що знайшло своє віддзеркалення в його публічних дописах у провідних ЗМІ ( зокрема у виданнях «Дзеркало тижня», «День», «Главком») та виступах в різних політично-правових програмах радіо і телебачення.
Ставлення до всіх політичних і правових процесів в країні яскраво висвітлені в одному з останніх його розгорнутих інтерв’ю, яке він дав газеті «Вечірній Київ» в день свого народження/День Конституції 28 червня 2018 року, фактично за рік до того, як пішов у ЗаСвіти. Тому є всі підстави в цій статті навести декілька ключових цитат з цього інтерв’ю:
- За останні 22 роки відбулися події, які завадили суспільству відчути: що значить бути державою з сучасним ефективним конституційним ладом? На жаль, керівництво держави так і не спромоглося (та й не прагнуло) діяти відповідно до Конституції. Більше того, її зміст «підганяли» під власні інтереси й потреби, йдучи навіть на злочини, не кажучи вже про ігнорування процедур, встановлених законодавством.
- Якщо виходити зі змісту Конституції, ухваленої у 1996 році, то для розмов про невдачу є лише одна підстава: її ігнорували і зневажали... Причина — не в Конституції, а в людях, які приходять до влади. Скориставшись відсутністю суспільного контролю і реальних пересторог за зловживання владою, так звані «очільники» та їх челядь займаються цинічним власним збагаченням і задоволенням аморальних гедоністичних потреб.
- Нам усім пора перейнятися відповідальністю за власну долю, долю спільного майбутнього. Це — не просто доречна фраза, а необхідна констатація реальності.
Відповідаючи на запитання газети: «Коли, на Ваш погляд, треба приступати до нового конституційного процесу?», Віктор Лаврентійович відповів так:
- Приступати до цієї роботи доцільно після безумовного встановлення реального конституційного ладу, визначеного поки що формальною чинною Конституцією, яку ухвалили ще 22 роки тому. Це треба робити вже сьогодні. Наразі наступає черговий пункт відліку для старту — вибори людини-місії, а не месії, щоби дати основу і поштовх цьому процесу. Якщо знову повториться звична картина під назвою «Помилилися», то в такому разі, будь-які перспективи будуть втрачені мінімум на п’ять років. Ми втратили величезну кількість часу, за який могли побудувати прекрасну основу для забезпечення розмаїття людських планів і потреб. Наразі нам усім пора перейнятися відповідальністю за власну долю, долю спільного майбутнього. Це — не просто доречна фраза, а необхідна констатація реальності.
Можна констатувати, що ці пророчі слова Віктора Мусіяки дотепер не почула більшість нашого суспільства і оновленої політичної влади.
Одночасно можна з впевненістю стверджувати, що найбільш вагомим його науковим доробком в останні роки життя стала підготовка (написання та укладання) знакового видання Центру Разумкова в царині конституціоналізму під назвою «Антологія конституційного процесу в сучасній Україні», яка увібрала в себе детальний хронологічний, політичний і правовий аналіз всіх без винятку процесів і подій, що відбувались на теренах нашої держави протягом 1991-2017 років, розпочинаючи з аналізу Конституції УРСР/України 1978 року до сьогодення і містить всі основні акти Верховної Ради, Президента і Конституційного суду України та коментарі до них.
Віктор Лаврентійович Мусіяка, будучи автором і співавтором понад 150 наукових і методичних досліджень і розробок в галузі цивільного права, керівником та опонентом при захисті декількох дисертацій, членом спеціалізованих учених рад, автором і «адвокатом» таких важливих законопроектів, як, наприклад, Цивільний кодекс та законів України: про «акціонерні товариства», «міжнародне приватне право», «адміністративне судочинство», «нотаріат» - приділяв значний час питанням утвердження і захисту конституційного ладу України. Десятки виступів в ЗМІ, на радіо та телебаченні відносно поточних політико-правових проблем в діяльності органів влади – стають його вагомим внеском в розбудову правової системи держави. Він не лише критикує, але й пропонує свої виважені рішення. На жаль, влада його не почула.
Внесок Віктора Лаврентійовича Мусіяки у науково-викладацьку і парламентську діяльність, ухвалення Конституції України та розбудову правової держави були відзначені професорським званням, званням «Заслужений юрист України» і медаллю «За трудову звитягу». Він був членом-кореспондентом Міжнародної академії комп'ютерних наук і систем, Лауреатом премії імені Ярослава Мудрого у номінації «За видатні заслуги в законотворчій, судовій і правозастосовчій діяльності», Лауреатом Почесної відзнаки Асоціації правників України «За честь і професійну гідність».
Володимир Сущенко
______________________________________________________
[1] Використані біографічні джерела інформації:
Матеріали діяча
| 1 | Напам'ять. Віктор Мусіяка |
|---|---|
| 2 | "Жива Конституція". Активні громадяни та влада| Правова революція |