Президентське вето (практика Конституційного Суду Чехії)

Рішення Конституційного Суду Чехії від 22.06.2021 року.

 

За обставинами справи парламент прийняв закон, який передбачав численні зміни до податкового законодавства. Президент Чехії відмовився підписувати цей закон з наступним формулюванням незгоди з ним:

"Пане головуючий,
22 грудня 2020 року ви подали мені [на підпис ]закон про внесення змін до деяких податкових законів та деяких інших законів.
Я заявляю, що вирішив не підписувати цей закон. Причиною є те, що в закон внесено зміну до Закону про податок на прибуток, яка ... матиме наслідком збитки для бюджету в розмірі до 90 мільярдів чеських крон, може значно поглибити несприятливий розвиток державних фінансів. Ці зміни до Закону про податок на прибуток ... в світлі поточного фінансового становища держави я вважаю проявом зниженого ступеня відповідальності.
Я повертаю вищезгаданий закон, пане головуючий, для вжиття подальших заходів."

Заступник голови Палати депутатів (голови нижньої палати парламенту Чехії) розцінив такий лист як відмову Президента Чехії підписувати закон, але, в той же час, вирішив, що така відмова не є відкладальним вето, передбаченим Конституцією, оскільки вона не містить конкретної вказівки на застосування до закону вето. Тому він самостійно промульгував цей закон підписавши і офіційно опублікувавши його.



У конституційному поданні зазначалось, що у такий спосіб парламент без формальної процедури подолання вето промульгував ветований  Президентом Чехії закон, який він надалі не підписав - що в сукупності є грубим порушенням законодавчого процесу.
Конституційний Суд зазначає, що за смислом положень Конституції аби закон вважався ветованим відповідне волевиявлення Президента має бути однозначним і чітким; із заяви Президента має чітко слідувати його бажання повернути закон як ветований відповідно до статті 50 Конституції. Суд вирішив, що процитований меморандум Президента не є однозначним волевиявленням саме ветування спірного закону, натомість свідчить про те, що Президент фактично ані підписав закон, ані ветував його, тобто взагалі ухилився від вирішення питання про його підписання.

В світлі цього Конституційний Суд зазначає, що Чехії з моменту набуття незалежності склалась усталена практика (конституційний звичай, як вважає Уряд), що підпис закону Президентом не є обов’язковою умовою його промульгації, якщо протягом 15-денного строку Президент ані підписав закон, ані ветував його (тобто фактично взагалі не вирішує питання про його підписання). В такому випадку промульгованого закону, не підписаного Президентом, не має наслідком його неконституційність. В таких випадках дії самого Президента порушують Конституцію, адже його обов’язок щодо не/підписання закону має характер "tertium non datur" (тобто існує обов’язок обрати один з двох варіантів дій). Невиконання Президентом такого обов’язку (тобто непідписання Президентом закону у відведені строки) не повинно перешкоджати законодавчому процесу і не перешкоджає промульгації, офіційному оприлюдненню закону із вступом ним у силу.

Конституційний Суд відзначає, що його втручання у законодавчу сферу у зв’язку із недоліками законодавчого процесу є виправданим тільки якщо має місце таке порушення, яке досягає "конституційних масштабів". Прикладом такого порушення є промульгація закону без підпису Президента до спливу 15-денного строку, протягом якого він має право ветувати закон. Але в цій справі такого порушення не було.

Що стосується доводу про підписання спірного закону заступником голови Палати депутатів, а не самим головою, то Конституційний Суд зазначає, що підписання остаточно прийнятого закону головою Палати депутатів за смислом статті 51 Конституції виконує "повідомчу функцію" - голова лише засвідчує автентичність копії прийнятого закону. Такий підпис не має вирішального впливу на набрання таким законом сили, оскільки голова Палати депутатів не має права відмовитись від підписання закону, навіть якщо він вважає його неконституційним чи прийнятим з порушеннями процедури. 
Конституційний Суд зазначає, що у цій ніхто не оспорює той факт, що спірний закон був промульгований саме у тій редакції, яка була прийнята парламентом. Відповідно факт підписання закону заступником голови Палати депутатів, а не самим головою, не здатен компрометувати конституційність процедури прийняття закону настільки, щоб це потягнуло скасування спірного закону.
Тому Конституційний Суд відхилив вимогу визнати спірний закон неконституційним.


Дивіться також: Щодо обсягу повноважень Президента накладати вето на прийняті парламентом закони (Конституційний Суд Литви)